Друге пришестя Христа

Обидві ікони Теодороса Пулакіса походять із колекції засновників Музею – Богдана та Варвари Ханенків. У «Записках колекціонера» Богдан Іванович відзначив, що придбав ці «два образа греческих писем» у римського продавця картин на ім’я Пірані.

Ікони через нестабільний стан збереженості довгий час перебували у фондосховищі і увійшли до постійної експозиції у 2018 році завдяки зусиллям фахівців Національного науково-дослідного реставраційного центру України Ганни Волощук, Ірини Сапєгіної та Михайла Білошицького, які провели ґрунтовну консервацію та виготовили особливе обрамлення. Переклади всіх написів здійснив палеограф Євген Чєрнухін.

Уродженець міста Ханья на острові Крит, Теодорос Пулакіс є одним із найвідоміших майстрів так званої італо-критської школи. Зазвичай належні до неї художники поєднували традиції візантійського іконопису з мотивами і прийомами сучасних їм італійських майстрів. Пулакіса, який створив свій власний новаторський стиль, надихали також фламандські та французькі гравюри. Художник запозичував із них окремі пози та жести, а нерідко і цілі групи персонажів. Збірки гравюр він міг вивчати у Венеції. Пулакіс провів там 13 років і був шанований не лише як видатний художник, але і як член урядової Кварантії (Ради Сорока), захисник інтересів грецької громади міста. Тривалий час Пулакіс мешкав на острові Корфу, де і закінчив своє життя. У церковній книзі тамтешнього храму Святого Спиридона зберігся запис: «У 1692 році, листопада 16 дня залишив це життя синьйор Теодорос Пулакіс, який помер від малярії, що продовжувалася 24 дні, у віці 75 років». Ікони із зібрання Ханенків були створені саме на Корфу, ймовірно для монастирської церкви Богородиці Панагії.

Обидва твори підписані ім’ям майстра. Подібно до інших ікон Пулакіса, вони не є традиційними. Цього художника швидше можна назвати порушником правил. Ймовірно, далися взнаки первісні мистецькі навички, які він отримав на Криті, у провінційній Ханьї, де сповідували менш суворий візантійський канон, ніж у столиці. Венеція навчила художника ще більшої свободи. Утім, Пулакіс використовував традиційну для візантійських ікон техніку. Він писав темперними фарбами по вкритій білим левкасом деревині та щедро застосовував творене і сусальне золото.

До нашого часу дійшло близько 25 ікон Пулакіса. Сьогодні його твори можна бачити в Афінах (Візантійський і Християнський музей та Музей Бенакі), на Корфу (музей Антивуніотісса), у Венеції (Музей Коррер та Музей ікони Грецького інституту візантійських та пост-візантійських досліджень).

На верхньому полі червоною фарбою написана назва ікони: «Друге Пришестя Христа» (ΗΔΕΥΤΕΡΑ ΤΟΥ Χ(ριστ)(οῦ) ΠΑΡ(ου)ΣΙΑ). Її сюжет ґрунтується на численних біблійних джерелах, зокрема, на Книзі пророка Даниїла, Євангеліях, Одкровенні Іоанна Богослова.

У верхній частині ікони представлено Небеса, де Христос Судія посідає на веселці та спирається ногою на сферу, що символізує Всесвіт. У його піднятій правиці – стрічка зі зверненням до людей праведних: «Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу», тоді як у спрямованій донизу лівиці – суворі слова до грішників: «Ідіть від мене геть, прокляті, у вогонь вічний, приготований дияволові й ангелами його, бо голодував я, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви не напоїли».

Обабіч Ісуса – Богоматір-Заступниця, Іоанн Предтеча та ангели із сурмами й знаряддями Страстей Христових (стовпом, біля якого його бичували, драбиною, з якої знімали з хреста, губкою на палиці, цвяхами, списом сотника Лонгіна, платом Вероніки та терновим вінцем). Фланкують верхній ярус зображення пророків Іллі та Єноха. На їхніх сувоях – слова, які попереджають людство про прихід Антихриста.

Нижче, всередині другого регістру, – розкрита «Книга Життя», в якій записані всі імена праведників. Під нею – символічне зображення «престолу уготованого», тобто трону, який має посісти Христос-Судія. Престол із хрестом та Євангелієм вкрито червоною тканиною, що символізує страсну багряницю Ісуса. Обабіч престолу – дванадцять апостолів, серед них – чотири євангелісти: Лука, Іоанн, Матфей та Марк, зображені із розкритими книгами власних Євангелій.

У центрі останнього «небесного регістру» – архангел Михаїл із мечем. Праворуч та ліворуч від нього – отці церкви та ієрархи, мученики та мучениці, праведники та праведниці. Святий Ієронім зображений у червоному кардинальському капелюсі, Свята Катерина тримає колесо тортур, Святий Георгій – спис та щит, Добрий розбійник – хрест, цар Соломон – арфу.

У нижній частині ікони представлено сцену Страшного Суду, традиційно розділену навпіл. Ліворуч – морські та повітряні істоти віддають мерців, ангел зважує добрі та погані діяння душ, померлі постають із могил і набирають плоті. Праворуч – демони скидають грішників у вогняне озеро пекла. Розташовані поряд написи позначають їхні гріхи: «Пихатий, Перелюбник, Скнара, Ненажера, Облудник, Жадібний, Жорстокий, Брехливі свідки, Єретики, Незаконне подружжя».

У найнижчому регістрі під вогняною піччю – крилатий Антихрист у звірячій подобі верхи на драконі.

Цікавою є наскрізна сцена, яка пов’язує верхню та нижню частини композиції. Праворуч від Антихриста зображений грішник, який простягає догори руку. З його вуст лунають слова: «Отче Авраам, помилуй мене», а погляд спрямований уверх, до постаті осяяного старця з дитиною. Ця група розташована у «небесному» регістрі трохи нижче і ліворуч від архангела Михаїла. Так проілюстровано притчу про багача і Лазаря з Євангелія від Луки (16:22 – 23). Багач, який жив у розкошах і нехтував бідними, по смерті потрапив до пекла, тоді як душу вбогого Лазаря ангели віднесли до «лона Авраамова», тобто до місця спочинку праведників. Персоніфіковане зображення «лона Авраамова» у вигляді праотця, який опікується душею-дитиною, свідчить про те, що цей вираз іконописці трактували майже буквально.

Примітно, що тут же, у нижньому регістрі ікони, але з іншого, «праведного боку» художник розмістив свій розлогий підпис: «Труд і старанність Теодора Пулакіса з відомого острова Крит». Вочевидь, він вірив у те, що його сумлінну працю буде враховано у Судний день.

Олена Живкова та Анастасія Мацело