Пропустити навігацію

Богдан і Варвара Ханенки

Богдан Ханенко, 1900-ті рр.(?). З архіву НХМУ.

Богдан Ханенко

Богдан Ханенко - нащадок давнього українського роду Ханенків. Серед його предків – гетьман Правобережної України Михайло Ханенко.

Богдан народився 11 (23) січня 1849 року у селі Лотоки на Чернігівщині в родині шляхтича Івана Ханенка. Освіту здобув у Москві: спершу в гімназії, а далі – на юридичному факультеті Московського університету. Працював у Петербурзі, потім у Варшаві. Ще у Петербурзі Богдан Ханенко захопився мистецтвом старих майстрів. Його мрією стала власна художня колекція.

1874 року Богдан Ханенко узяв шлюб із Варварою Терещенко. Весільна подорож Ханенків до Італії - точка відліку історії майбутнього музею. Саме тоді Ханенки придбали перші твори свого спільного зібрання.

читати далі..

Наприкінці 1880-х років родина Ханенків оселяється в Києві. Їхній вишуканий дім-палац по вулиці Терещенківській (тоді - Олексіївській) стає «перлиною» міської архітектури.

Богдан активно включається в культурне та суспільне життя міста. Цукровий бізнес, фінанси, державна законотворчість, благодійництво, народна освіта, історія мистецтва. З 1896 року він керує справами Товариства буряко-цукрових та рафінадних заводів братів Терещенків.

В цей же час Ханенко очолює та успішно реалізує проект відкриття у Києві першого публічного музею - «Київського художньо-промислового та наукового музею імені імператора Миколи Олександровича» (нині в цій будівлі по вулиці Грушевського, 6 розміщується Національний художній музей України. До першого музею Ханенко передає значну частину своєї колекції – зокрема, безцінну археологічну збірку. “Музей має бути не лише зібранням раритетів та взірців, але водночас і школою, і храмом, і священним місцем, куди мусять стікатися всі для вивчення прекрасного і поклоніння красі – щоб потім, у житті, любити і шанувати красу”, – так висловив Богдан Ханенко місію першого музею під час його освячення 1904 року.

Ханенко досліджує власні зібрання археології та мистецтва, упорядковує та видає каталоги предметів. Вони з Варварою багато подорожують Європою, розшукуючи рідкісні твори західноєвропейського, азійського, античного мистецтва.

Незадовго до смерті, навесні 1917 року, Ханенко підписує заповіт, у якому доручає дружині підготувати й передати громаді міста його частину колекції, а також рекомендує додати до цього її частину зібрання та організувати в їхньому домі музей світового мистецтва. Для підтримки майбутнього музею Ханенко залишає значний ресурс: дохід від оренди квартир у великому прибутковому будинку по сусідству (Терещенківська 13).

«Творіння геніїв за своєю суттю не можуть належати лише тим, хто ними володіє, художній твір – надбання, яке належить усім… Ось чому в дарунках власників музеям слід убачати лише щедре повернення належного». (з урочистої промови на освяченні першого музею, 1904 р.)

Богдан Ханенко помер у травні 1917 року. Похований на цвинтарі Видубицького Михайлівського монастиря. Після його смерті справу створення музею завершила Варвара Ханенко.

приховати

Варвара Ханенко, фоторепродукція портрета пензля О. Харламова, 1896 р. З архіву Музею Ханенків.

Варвара Ханенко

Варвара Ханенко (в дівоцтві Терещенко) народилася 9 серпня 1852 року у Глухові. Була старшою донькою у сім’ї найзначнішого українського підприємця та благодійника Николи Терещенка. Успадкувала від батьківської родини потяг до доброчинства та інтерес до мистецтва. Тому щиро розділила із своїм чоловіком, Богданом Ханенком, мрію про власну художнє зібрання.

Як згадували її сучасники, Варвара Ханенко захоплювалася старим італійським живописом, майолікою, давньою українською іконою, народним мистецтвом. “В мені палає пристрасть до колекціонерства і страшенно прикро пропустити  гарну річ!” – зізнавалась вона у листі до московського колекціонера І. Остроухова.

читати далі..

Варвара Ханенко була органічною частиною київського культурного середовища кінця 19 – перших десятиліть 20 століття. Спільно із Оленою Пчілкою, Миколою Біляшівським, Данилом Щербаківським, Наталією Яшвіль вона започаткувала кустарний рух, покликаний дати нове життя традиціям народного мистецтва. У родинних маєтках Ханенків на Київщині та Поділлі Варвара активно впроваджувала прогресивні соціальні зміни. Засновувала і підтримувала власним коштом школи,  ремісничі та художні майстерні, лікарні, сиротинці, народні театри.

Коли помер Богдан Ханенко, Варварі було 65 років. Безцінна колекція, основа майбутнього музею, опиняється під її опікою. Варвара відхиляє пропозиції вивезти зібрання до Німеччини та Франції. “Вона не хотіла лишати Київ і Музей, який був для неї дорожчим за саме життя”, – писав у 1927 році вчений секретар музею Сергій Гіляров.

Зваживши на небезпеку суспільно-політичної ситуації тих років, в грудні 1918 року Варвара Ханенко надсилає в грудні 1918 року до Української академії наук «Дарчу заяву»  із проханням прийняти у підпорядкування художню колекцію, дім та бібліотеку.

Засновниця музею, видатна колекціонерка та благодійниця Варвара Ханенко померла у травні 1922 року. Похована на цвинтарі Видубицького монастиря, поряд із Богданом Ханенком.

приховати