Історія колекції Музею Ханенків
Основою колекції музею стало приватне зібрання Богдана та Варвари Ханенків - видатних українських колекціонерів та благодійників. Ханенки присвятили створенню колекції понад 40 років. Відень, Берлін, Париж, Мадрид, Петербург, Варшава, Рим,Флоренція, навіть Харбін та, ймовірно, Каїр – далеко не повна географія пошукових подорожей подружжя та листування з провідними світовими знавцями мистецтва та аукціонними домами. На початку 20 століття колекція родини Ханенків вважалася однією з найкращих приватних збірок мистецтва і старожитностей на території тогочасної імперії.
Вражає широта колекціонерських зацікавлень Ханенків. Європейський живопис, скульптура й прикладне мистецтво епох найвищого розквіту національних шкіл, раритетні взірці красного мистецтва й традиційних ремесел Західної, Південної та Східної Азії, мистецтво Стародавнього світу: Єгипет, Греція та Рим, руська й українська ікона, українське народне мистецтво, європейська та східна зброя, унікальні пам’ятки й цілі комплекси археології тощо.
Упродовж 1900-х років декілька тисяч предметів з власного зібрання Ханенки подарували до фондів першого публічного музею в Києві. Сьогодні ці твори входять до колекцій 5 національних музеїв Києва.
Окремі частини свого зібрання Ханенки опублікували y каталогах 1899–1907 років: «Б.И. и В.Н. Ханенко. Собрание картин итальянской, испанской, фламандской и др. школ», «Древности русские. Кресты и образки», «Древности приднепровья», випуски 1-6. Безцінні свідчення про історію формування колекції європейського живопису дають мемуари Богдана Ханенка, опрацьовані і видані музеєм у 2008 році.
Уже після смерті Богдана Ханенка, наприкінці 1917 року Варвара Ханенко перевозить до Києва з їхньої петроградської квартири ще декілька десятків найцінніших європейських та азійських творів. Облік зібрання в ході музеєфікації навесні 1919 року дає такі дані: 1259 творів. Утім, це не остаточний обсяг ханенківського зібрання. У 1921 році директор музею Микола Макаренко повертає з Росії до Києва більше сотні творів, відданих Ханенками 1915 року на зберігання до Історичного музею.
Тоді ж, на початку 1920-х років до новоствореного музею надходять твори мистецтва з інших націоналізованих шляхетських зібрань: Репніних, Браницьких, Гудим-Левковичів, Сахновських. 1921 року азійська колекція музею поповнюється великим (декілька сотень одиниць) зібранням археологічної кераміки Центральної Азії 9-12 століть (колекція Михаїла Столярова та інші). 1925 року за заповітом петербурзького колекціонера Василя Щавінського музей отримує 1925 року унікальне зібрання творів майстрів північноєвропейських шкіл.
У Дарчій заяві Варвари Ханенко, якою колекціонерка у 1918 році передала безцінне зібрання до відома Всеукраїнської Академії наук, умовою дарунку, зокрема, є «неподільність» подарованої колекції.
Утім, історія розпорядилася інакше. Українська радянська культурна еліта 1920-х років висунула ідею єдиного музейного фонду та перерозподілу музейних зібрань «за профілем». В ході реалізації цєї ідеї упродовж 1920х-1930х років з колекції музею до фондів інших київських музеїв було передано величезну частину ханенківського зібрання. Родинні портрети, українські та російські ікони, живопис, графіку, скульптуру, меблі, декоративно-ужиткове та народне мистецтво, різноманітні збірки археологічних пам’яток («доби переселення народів», Візантії, Русі), велике зібрання зброї та обладунку. Колишній музей «енциклопедичного» художнього зібрання Ханенків набув значно вужчого профілю: музей «західного та східного мистецтва».
У 1929-1930 роках у ході радянської кампанії з продажу музейних цінностей за кордон, з музею вилучили декілька найбільш вартісних творів європейського та азійського мистецтва. Утім, не все вилучене було продано. Так, унікальний ханенківський бронзовий водолій, створений в Ірані 1206 року опинився в фондах Державного Ермітажу.
У другій половині 1930-х років Музейне містечко на території Києво-Печерської Лаври передає до музею цінні збірки культового мистецтва. У 1936 році – збірку пам’яток релігійного мистецтва Центральної Азії та Далекого Сходу. 1940 року - шедеври світового значення: 4 ранньовізантійські енкаустичні ікони 6-7 століття.
Улітку 1941 року, з початком воєнних дій на території Радянського Союзу, найціннішу частину музейного зібрання було евакуйовано до Уфи (тоді - Башкирська АРСР, тепер Башкортостан). З того, що залишилося у Києві, нацисти відібрали найцінніші твори, які вивезли з України при відступі 1943 року. Сьогодні музей докладає зусилля до пошуку і повернення вкрадених цінностей.
У повоєнний період музейне зібрання збагатилося декількома цінними надходженнями. У 1950-х роках Таїсія Жаспар подарувала та продала музею понад 350 творів класичного китайського живопису, скульптури та прикладного мистецтва. 1969 року музей купив 41 твір культового мистецтва буддизму з колекції московського колекціонера Валеріана Велічка. Упродовж 1970-років музей систематично формував збірку японської скульптури нецке (близько 70 одиниць). Цінними внесками до азійського зібрання музею стали дарунки 1990-х та 2000-х років від меценатів Галини Щербак, Василя Новицького, Олександра Фельдмана.
Ганна Рудик
приховати
